Деякі аспекти посилання на форс-мажор як підставу для звільнення від відповідальності

Автор: Михайло Кочеров, керуючий партнер, адвокат, д.ю.н.

Назва ЗМІ: «Юридична Газета»

Вихід: 26.04.2022

Військова агресія тим чи іншим чином вплинула майже на всі підприємства та організації, але сила такого впливу була різна: на одних підприємствах виробничий процес був повністю зруйновано, на інших виникли лише певні логістичні, трудові та економічні ускладнення. Але у керівництва обох груп підприємств виникало питання: чи є початок військової агресії умовою звільнення від виконання договірних зобов’язань або відповідальності за їх невиконання.

Дозволимо собі висловити думку, що звільнення від відповідальності слід розглядати за кожним конкретним договором окремо з урахуванням всіх обставин. Спочатку звернемося до нормативного регулювання.

Приписами ст. 611 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Вказана стаття кореспондується зі ст. 617 ЦК України, згідно якої особа, котра порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Аналогічні положення містяться у ст. 218 ГК України, а саме: суб’єкт господарювання несе відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Зміст форс-мажору (далі – ФМО, у перекладі з французької — вища сила) розкритий у ст. 14-1 Закону «Про Торгово-промислові палати в Україні», а саме: форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні (1) та невідворотні (2) обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань (3), передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно з законодавчими та іншими нормативними актами. До переліку ФМО віднесені, зокрема, збройний конфлікт, військові дії, оголошена та неоголошена війна.

Як слідує з визначення, законодавець навів три ознаки ФМО. З урахуванням судової практики та регламенту ТПП слід додати, що ФМО не залежать від волі та контролю учасників цивільних (господарських) відносин та не пов'язані з їх діями.

Враховуючи таке визначення ФМО та ст. 611, 617 ЦК України, 218 ГК України, можна констатувати, що:

- ФМО не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, при їх виникненні сторона, яка посилається на дію ФМО, повинна це довести;

- складовою такого доведення є встановлення причинно-наслідкового зв’язку між настанням ФМО і неможливістю виконати зобов’язання за договором;

- статті кодексів передбачають лише звільнення від відповідальності, але не передбачають, що ФМО є підставою для припинення (призупинення) виконання зобов’язань по договору.

Отже, лише передбачене законом віднесення війни до ФМО не свідчить про існування форс-мажору в конкретних правовідносинах сторін за договором, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що військові дії у певній частині держави унеможливлюють виконання конкретного договору в її іншій частині.

На сьогодні майже всі мали можливість ознайомитися з копією листа ТПП України від 28.02.2022 р. №2024/02.0-7.1., згідно якого ТПП повідомила «всіх, кого це стосуються», що підтверджує надзвичайні, невідворотні та об’єктивні обставини для суб’єктів господарської діяльності по будь-кому договору. Але ми вважаємо, що вказаний лист ТПП не є єдиним та вирішальним доказом існування ФМО, які звільняють сторону договору від його виконання. Насамперед, тому, що вказаний лист не є сертифікатом, який складається відповідно ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» та регламенту ТПП. До того ж, в регламенті вказано (п. 6.2), що ФМО засвідчуються за зверненням суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковому та/чи іншому зобов'язанню/обов’язку, час виконання яких настав згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Безспірно, якщо ми говоримо про такі регіони, як Донецька область чи раніше частково окуповані й зараз звільнені райони Чернігівщини, наявність ФМО не викликає сумніву, адже є загальновідомою обставиною. Та наведемо інший приклад: візьмемо підприємство, що розташоване в Ужгороді, яке відмовляється від оплати вже придбаного товару, посилаючись на вказаний лист ТПП. Але ж банківська система в державі працює, у т.ч. працює банк, який обслуговує підприємство, керівництво підприємства також працює (про це може свідчити лист про відмову від платежу), на Закарпатті не відбуваються активні воєнні дії, тобто у підприємства є можливість оплачувати придбаний товар. При цьому відсутність у підприємства коштів на рахунках або відсутність платежів від його покупців не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ст. 611, 617 ЦК України та ст. 218 ГК України. На наш погляд, посилання на лист ТПП як на ФМО в такому випадку є безпідставним.

З наведеного слідує, що за кожним окремим випадком та/або договором слід враховувати всі обставини, які безспірно підтверджують неможливість виконання суб’єктом господарювання його договірних зобов’язань, а факт воєнної агресії не є ФМО для всіх без виключення підприємств на всій території України.