Як підприємству захистити себе: підготовка позову проти рф

Автор: Михайло Кочеров, керуючий партнер, адвокат, д.ю.н.

Назва ЗМІ: «Юридична Газета»

Вихід: 30.01.2023

Розпочата рф військова агресія проти України, серед іншого, завдала майнову шкоду громадянам та великій кількості вітчизняних підприємств. З самого початку вторгнення в суспільстві обговорюються питання можливих шляхів стягнення такої шкоди, проте ані на внутрішньому, ані на міжнародному рівні це питання ще не вирішено. На сьогодні не існує єдиного правильного способу відновлення порушених майнових прав, а тому кожний постраждалий самостійно приймає рішення: чи тимчасово бездіяти та чекати, чи починати рухатися в напряму відшкодування. Спробуємо розібратися в можливості підготовки позовної заяви українським підприємством проти рф, як відповідача у майбутній справі.         

Правильно буде стверджувати, що позивач обґрунтовано вважатиме, що в результаті протиправних дій рф його майнові права були порушені, чим підприємству була завдана майнова шкода, яка підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Так як суд може захистити цивільне право або інтерес позивача іншим способом, ніж ті, що прямо встановлені ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а п. 4 ч. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачає можливість у позовній заяві вказати інший спосіб захисту прав або інтересів, ніж прямо передбачений законом, але який не суперечить закону, позивач може спробувати визначити уточнений спосіб захисту свого цивільного права, звернувшись до суду з проханням відшкодування майнової шкоди не тільки шляхом стягнення певної суми, але і шляхом накладення стягнення на інші цінності рф.

Наприклад, на майно (майнові права), зокрема, якщо воно перебуває в інших осіб або належать відповідачу від інших осіб, або відповідач володіє ними спільно з іншими особами, як в Україні так і за її межами. Водночас економічно правильним та обґрунтованим є визначення позовних вимог в іноземній валюті, що забезпечить запобіганню інфляційним втратам та валютним коливанням, особливо з огляду на те, що майно рф знаходиться за межами України та його вартість визначена не у гривні.

Як відомо, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної шкоди (деліктна відповідальність) підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Отже, підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди, та відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У судовій практиці та цивільному праві склалися підходи, згідно з якими протиправною є поведінка (діяння), що не відповідає вимогам закону та/або порушує імперативні норми права, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди (збитків). Також під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ (об’єктів цивільних прав та інтересів), що охороняються законом. За такої умови пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів передбачає необхідність доведення позивачем того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток.  Водночас причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода – наслідком. Цей зв'язок має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.  Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди, яка відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана, виходячи з компенсаторного характеру відповідальності – відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Зважаючи на наведені теоретичні засади, підприємство, викладаючи фактичні обставини справи, може сміливо посилатися на цілу низку указів Президента України, якими був введений, продовжений та на даний час діє воєнний стан в Україні. Здійснення активних бойових на території місцевості, на якій було знищено або пошкоджено майно позивача слід доводити за допомогою наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, яким був затверджений «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Загальна протиправність дій рф полягає у порушенні Конституції України (суверенітет, територіальна цілісність, захист від непорушності права власності та захист від протиправного позбавлення цього права тощо), низки статей КК України, Статуту ООН (зокрема, про те, що всі держави повинні утримуватися від погрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави чи в будь-який інший спосіб, несумісний із цілями Організації Об’єднаних Націй). Влучання боєприпасами у майно позивача та знищення цього майна в результаті застосування зброї – є складовою військової агресії рф, тобто протиправним діянням, що передбачено ст. 438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни». рф здійснює протиправне діяння з прямим умислом – її агенти, посадові особи, військові тощо усвідомлюють суспільно небезпечний характер своїх дій (порушення міжнародного законодавства та законодавства України – геноцид Українського народу), передбачають його суспільно небезпечні наслідки (загибель людей, знищення майна тощо) і бажають їх настання (попри міжнародні санкції продовжують війну). Вина рф є очевидною.

Під шкодою у майбутній справі слід визначати знищене майно (реальні збитки) та упущену вигоду підприємства, яку би воно одержало у разі подальшої реалізації цього майна (якщо справа буде стосуватися, наприклад, знищених/пошкоджених товарів). Водночас упущена вигода не повинна бути абстрактною, позивачу необхідно буде довести, що вигода дійсно була б отримана ним, отже підприємству слід буде надати до суду договори, які б підтверджували майбутній продаж таких товарів. Тоді можна впевнено доводити, що тільки збройна агресія рф та її складова дія – обстріл території України боєприпасами, які влучили у майно позивача, є єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток від реалізації цього майна. У цьому аспекті причинний зв'язок між збройною агресією рф та шкодою є безпосереднім та очевидним: виключно в результаті військових дій відбулось знищення/пошкодження майна позивача, інших факторів, які б впливали на знищення/пошкодження не існує.

Щодо юрисдикції господарського суду та відсутності судового імунітету рф, то правова позиція Верховного Суду з цих питань, полягає в тому, що  спір про стягнення з рф майнової шкоди на користь українського підприємства  може бути розглянутим та вирішеним господарським судом України як належним та повноважним судом, якщо одночасно існують наступні складові: предметом позову є відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу, який є юридичною особою, створеною та розташованою на території України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави – України; вчинення актів збройної агресії рф не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність України, що закріплено у Статуті ООН; майнова шкода, завдана в Україні позивачу в результаті протиправних дій може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Наприкінці розглянемо процесуальне питання повідомлення рф про судовий процес задля дотримання принципів змагальності та рівності сторін. Як відомо, Україна з початку війни розірвала дипломатичні відносини з росією, що зокрема  унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства рф в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України. Попри це, в ГПК України не містяться виключення щодо звільнення позивача за такою категорією справ від обов’язку додавати до позовної заяви документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів. Задля вирішення цього питання, позивач може додати до позовної заяви завірений електронний лист, яким були направлені позовна заява та додані до неї документи на електронну адресу агента відповідача – Міністерства юстиції рф, як органа, який наділений повноваженнями судового представництва інтересів рф за кордоном в іноземних судах. На цю ж електронну адресу у подальшому господарський суд зможе направляти і процесуальні рішення.