«Вирок не є автоматичною підставою для визнання нереальності операції»
Переважна більшість рішень Верховного Суду щодо питань оподаткування стосуються оскарження податкових повідомлень-рішень, донарахування податкових зобов’язань. Вироки, які використовуються як доказ в адміністративному спорі, найчастіше це вироки, прийняті за статтею 205 «Фіктивне підприємництво» Кримінального кодексу України, статтею 205-1 «Підробка документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб — підприємців», а також статтею 366 «Службова фальсифікація».
І все ж у більшості спорів фігурує стаття 205 КК України у частині доведення реальності чи нереальності господарської операції, наприклад, коли податковий кредит надано неправомірно або занижено дохід.
Сьогодні судова практика говорить про те, що сам факт наявності вироку не є підставою для автоматичного висновку про нереальність господарської операції. Суди приймають свої рішення на основі аналізу всіх доказів реальності/нереальності господарських операцій, а також беруть до уваги статус, в якому перебувала особа, притягнута до кримінальної відповідальності, період і обсяг господарських операцій, визнаних фіктивними відповідно до вироку. Таким чином, висновок суду має ґрунтуватися не тільки на преюдиційності вироку, але й на аналізі господарських операцій, комплексному дослідженні обставин справи.
Лектор також навів у приклад справу про винесення вироку за частиною 1 статті 366 КК України. Тоді суд зазначив, що визнання фіктивності діяльності не відповідає обставинам кримінальної справи, а правовідносини оспорюваних господарських операцій за цим вироком не встановлюються. Розслідування цього кримінального правопорушення не передбачає аналізу господарських операцій на предмет реальності або фіктивності, та суд врахував, що стаття 366 КК України не говорить про фіктивність.
Верховний Суд підкреслює, що має бути досягнуто балансу щодо загальних норм доведення і спеціальних преюдиційних норм. У більшості рішень ВС зазначено, що суд не повинен формально посилатися на вирок і необхідно аналізувати операцію на предмет її реальності чи нереальності. Таким чином, напрацьовано чітку позицію: вирок не є автоматичною підставою для визнання нереальності операції. Тільки у тому разі, якщо в справі є вирок або його належним чином засвідчена копія із зазначенням місцезнаходження оригіналу і в ньому чітко вказано період здійснення фіктивних господарських операцій посадовою особою підприємства позивача або його контрагента, є первинні документи та інші докази нереальності господарської операції, яким суд дав правову оцінку, і цим доказам вирок не суперечить, то цього достатньо для того, щоб винести рішення не на користь платника податків.