24 октября 2018

"Споры о налогах: что говорит ЕСПЧ?"

Автор: Алексей Палий, партнер, адвокат

Название СМИ: «Юридическая Газета», он-лайн издание

Выход: 24.10.2018

За результатом огляду актуальної практики в податкових спорах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), пропоную детально розглянути деякі справи в аспекті встановлених судом обставин справи, основних мотивів, якими керувався суд, та резолютивної частини рішень.

1. У Рішенні ЄСПЛ у справі «CHAP LTD проти Вірменії» від 04.05.2017 р. суд дійшов висновку, що компанії-заявнику було безпідставно відмовлено у праві допиту свідка в адміністративній справі про стягнення заборгованості з ПДВ і податку на прибуток, штрафу та пені за прострочення платежу. Суд дійшов висновку, що оскільки підставами для застосування податкової відповідальності компанії-заявника поряд з іншими доказами слугували показання свідків, то такі докази мали вирішальний вплив на визначення додаткових податкових зобов’язань компанії-заявника. Таким чином, відмовивши компанії-заявнику в допиті свідків у зв’язку з недоречністю, адміністративний суд поклав такі докази (показання свідків) в основу свого рішення. Окрім того, адміністративний суд відмовив компанії-заявнику в дослідженні документів податкового обліку компаній та приватних підприємців, які стверджували про неотримання належним чином документально оформлених послуг від компанії-заявника, що дозволило надати оцінку достовірності їхніх тверджень.

Враховуючи зазначене, суд констатував порушення §1 ст. 6 у взаємозв’язку з §3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі, застосувавши в адміністративній справі принцип кримінального провадження: право на допит свідків обвинувачення, а також свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

2. Продовжуючи аналіз актуальної судової практики ЄСПЛ у податкових спорах, слід прокоментувати справу «Йоганнессон та інші проти Ісландії». В рішенні від 18.05.2017 р. суд зробив висновок, який розкриває зміст конституційного принципу неможливості притягнення до відповідальності одного виду двічі.

В Податковому кодексі України (гл. 11), Кодексі України про адміністративні правопорушення (ст. 163-2, 163-4, 163-12, 164-1, 164-2) та Кримінальному кодексі України (ст. 212, 212-1) існують статті, які визначають порядок притягнення до фінансової, кримінальної та адміністративної відповідальності за вчинення порушень податкового законодавства. На практиці трапляються непоодинокі випадки застосування щонайменше двох видів відповідальності (кримінальна та фінансова) у разі вчинення одного і того ж порушення.

У зазначеній справі суд констатував порушення ст. 4 протоколу 7 (право не бути двічі судимим та покараним) Європейської конвенції з прав людини. Заявники поскаржилися, що їх двічі було притягнуто до відповідальності за те саме діяння щодо порушень під час складання податкових декларацій для нарахування податків: по-перше, шляхом нарахування додаткових зобов’язань, по-друге, у вигляді засудження у кримінальній справі за вчинення тяжких податкових правопорушень.

Суд підтримав скарги, встановивши, що скаржників було двічі притягнуто до відповідальності та покарано за вчинення одного і того ж правопорушення. Зокрема, це було обґрунтовано тим, що обидві справи мали «кримінальну» природу, були засновані на одних і тих самих фактах та не були належним чином об’єднані. Таким чином, можна було зробити висновок, що органи влади уникали дублювання проваджень. Хоча ст. 4 протоколу 7 не виключає застосування кримінального та адміністративного проваджень щодо однієї і тієї ж протиправної поведінки, обидва провадження повинні мати тісний зв’язок по суті справ та в часі з метою уникнення дублювання. Іншими словами, такі провадження мають бути поєднані та інтегровані таким чином, щоб становити єдине ціле.

3. У справі «Euromak Metal Doo проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» остаточне рішення було прийнято ЄСПЛ 08.10.2018 р.

Суд встановив, що компанія-заявник посилалася на те, що на неї було покладено додаткові податкові зобов’язання. Це були нарахування з ПДВ, які вона законно здійснила в минулому. Компанія-заявник виконала всі податкові зобов'язання та не мала жодних зобов'язань, а також можливості дізнатися, чи виконували її постачальники зобов'язання щодо сплати ПДВ, або будь-яким чином впливати на їхні дії. Втручання у право власності компанії було неправомірним, а покарання компанії-заявника шляхом накладання додаткового зобов’язання з ПДВ поклало на неї непропорційний тягар. В результаті компанія-заявник зазначила, що обставини справи були подібними до обставин справи «Bulves AD проти Болгарії» (№3991/03 від 22.01.2009 р.), а також що Суд має визнати факт порушення.

На думку уряду, в цій справі не можна стверджувати, що держава вчинила будь-яке втручання, оскільки компанія-заявник ніколи фактично не сплачувала суми, які їй було донараховано. Крім того, представники уряду заявляли, що навіть якщо і було втручання, воно було пропорційним. Враховуючи широку свободу розсуду держави, компанія-заявник також була зобов'язана нести відповідальність за злочинну діяльність своїх постачальників, яку вона підтримала, надаючи згоду на використання та застосовуючи податкові накладні, які ними були видані. Як наслідок, представники стверджували, що зважаючи на широкий розсуд держави, той факт, що належна сплата податків так і не була здійснена на користь держави, є достатньою підставою для відмежування цієї справи від справи «Bulves AD проти Болгарії».

Надаючи оцінку зазначеним вище обставинам, суд встановив наявність втручання, спрямованого на «забезпечення сплати податків». Суд констатував, що хоча держава і має широку свободу розсуду у сфері оподаткування, випадок втручання повинен відповідати «справедливому балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини (див. справи: «Gasus Dosier und F rdertechnik GmbH проти Нідерландів» від 23.02.1995 р., §59-60, Серія А, №306-B,» Ходорковський та Лебедєв проти Росії» №11082/06 та №13772/05, §870, 25.07.2013 р.).

Також суд надав оцінку тому, що компанія-заявник задекларувала зобов’язання з ПДВ щодо всіх податкових накладних. Вона виконала всі свої зобов’язання з ПДВ шляхом сплати ПДВ на користь держави та отримання відшкодування на підставі податкових накладних від своїх постачальників, за якими було здійснено декларування з ПДВ. Окрім того, фактом на користь компанії визнається те, що протягом багатьох років компанія подавала звітність державі, яка обробляла її без жодних зауважень. Висновки, зроблені щодо постачальників компанії-заявника (зокрема, що вони порушили законодавство щодо декларування або сплати податків на користь держави), були засновані на попередніх податкових перевірках, проведених стосовно цих компаній, які не були доступними для компанії. Таким чином, компанія-заявник не повинна була і не могла знати те, чи виконували її постачальники свої зобов'язання з ПДВ, як і не було доведено, що вона була учасником будь-яких вчинених ними кримінальних правопорушень, якщо такі відбувалися.

Суд дійшов висновку, що «Бульвес А.Д.» визнав порушення права компанії-заявника на мирне володіння своїм майном за подібних обставин. Єдиною відмінністю цієї справи від справи «Bulves AD проти Болгарії» є те, що у цій справі компанія-заявник не погасила свої податкові зобов’язання перед державою у зв’язку з блокуванням її рахунку на підставі рішень податкового органу. Однак зазначена обставина не мала вирішального впливу на оцінку суду. Отже, суд визнав неправомірним втручання у право власності компанії-заявника з боку держави.